Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою. Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї відносять також Центральноамериканські острови (Вест-Індія). Крайня північна точка материка - мис Мерчісон на півострові Бутія в Канаді - знаходиться на 71°58' пн.ш., крайня південна точка материка - мис Мар'ято (7°12' пн.ш.), крайня західна - мис Принца Уельського (168°00' зх.д.), крайня східна - мис Сент-Чарльз (55°40' зх.д.). Протяжність з півночі на південь - 7,2 тис. км, із заходу на схід - 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах (гора Мак-Кінлі, 6 193 м), найнижча - в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад 64% території має висоту понад 300 мПлоща материка - 20,4 млн км², а разом із островами - 24,25 млн км² (великі острови: Ґренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія, Алеутські острови, Архіпелаг Олександра). Населення - 528 млн. (станом на2008 рік).
Материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, Атлантичним океаном з морем Лабрадор, затоками Св. Лаврентія, Карибською і Мексиканською, Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Гудзоновою затокою. Сполучається з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлена Беринговою протокою.
На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі - північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах, що дуже впливає на його природу.
Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор,Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови - Ґренландія, Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови. Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів.
Істотний вплив на природу Північної Америки мають і морські течії, що омивають її береги: Аляскинська,Каліфорнійська, Лабрадорська і течія Гольфстрім
Рельєф Північної Америки різноманітний. Майже ідеально плоскі рівнини у центральних областях чергуються з погорбованими просторами. На сході вони межують з порівняно невисокими Аппалачськими горами, які нагадують наші Карпати. На заході підносяться Кордильєри, гострі піки яких сягають висоти понад 6 000 м.
Особливості рельєфу Північної Америки передусім зумовлені історією геологічного розвитку території, яка налічує близько 4,5 млрд років.
В основі континенту розміщена давня Північноамериканська платформа. Хвиляста поверхня її фундаменту спричинила формування різних за висотою рівнин. Так, на півночі, де породи фундаменту платформи виходять на поверхню у вигляді Канадського щита, утворилася Лаврентійська височина. Південніше, де щит змінюється плитою, - Центральні та Великі рівнини. Значна висота останніх (подекуди понад 1 500 м) пояснюється потужними підняттями земної кори, що відбувалися в сусідній Кордильєрській області складчастості.
На півдні материка сформувалася молода платформа. Фундамент її має палеозойський вік і занурений під товщу осадових відкладів. Тут, навколо Мексиканської затоки, а також на узбережжі Атлантичного океанувиникли великі низовини: Примексиканська і Приатлантична.
Загальну рівнинність на сході Північної Америки дещо порушують давні Аппалачські гори. Складкоутворення відбувалося тут іще в каледонський і герцинський періоди. Протягом тривалого часу Аппалачі руйнувалися. Нині це дуже згладжені й невисокі гори.
Найбільша область складчастості виникла на заході материка. Саме тут виникли Кордильєри - одна з найвеличніших гірських систем земної кулі. Найвища її вершина - гора Мак-Кінлі сягає висоти 6 193 м. В широкій системі меридіональних гірських хребтів виділяють дві основні гілки: західна - власне Кордильєри і східна - Скелясті гори (найвища вершина - гора Елберт - 4 399 м). Ці дві смуги гір розділені високими плато, нагір'ями, тектонічними впадинами й розломами. Серед них найвідоміші - вулканічне Колумбійське плато, плато Великий басейн, плато Колорадо, вулканічне Мексиканське нагір'я. Простягаючись більш як на 9 000 км і досягаючи завширшки 800-1 600 км, гірський ланцюг Кордильєр продовжується в Південній Америці. Утворення Кордильєр, як і Анд, безпосередньо пов'язане з формуванням западини Тихого океану. Тут, на заході Америки, Тихоокеанська літосферна плита занурюється під материкову, зминаючи її у величезні складки. Численні розломи на дні Тихого океану продовжуються в хребтах Кордильєр. З ними зв'язані виверження вулканів і руйнівні землетруси, що відбуваються тут і донині. Найбільші вулкани - Попокатепетль і Орісаба(найвищий на континенті - 5 700 м).
18 квітня 1906 р. у місті Сан-Франциско стався землетрус, який тривав менше хвилини. Проте його сила була понад 8 балів. Пожежі, що трапилися внаслідок цього, довершили справу. Місто було повністю зруйновано, загинуло 3 000 чоловік, 25 000 чоловік залишилися без житла.
Отже, як і в Південній Америці, головні гірські хребти Північної Америки простягаються переважно з півночі на південь і тяжіють до узбережжя.
У формуванні рельєфу Північної Америки брали активну участь і зовнішні процеси. Багато тисяч років тому північні райони материка були вкриті льодовиком, який досягав сорокової паралелі, а розміри його удвічі перевищували площу Австралії. Рухаючись, потужний льодовик вирівнював поверхню, шліфуючи навіть скелі. Він захоплював величезну кількість уламкового матеріалу (пісок, гальку, глину, валуни) і відкладав його на шляху свого просування, утворюючи тисячі горбів завдовжки у кілька кілометрів.
Формували рельєф Північної Америки також поверхневі води. Так, річка Колорадо створила один із найглибших у світі (до 1 800 м) Великий Каньйон. Завдяки підземним водам, що розчинили вапняки, виникла найдовша на земній кулі карстова печера - Флінт-Мамонтова завдовжки близько 500 км.
Діяльність вітру на величезних просторах північноамериканських пустель привела до виникнення значної кількості дюн і барханів.